Гестаційний цукровий діабет (ГЦД) – порушення вуглеводного обміну (підвищення рівня глюкози плазми крові), яке вперше виникло у жінки у період вагітності. Причиною такого підвищення глюкози є не дефіцит ендогенного (власного) інсуліну, а фізіологічний розвиток інсулінорезистентності (підвищений рівень інсуліну крові на фоні високих рівнів глюкози крові) у жінки, обумовленої надпродукцією плацентарних гормонів (плацентарній лактоген, естрогени, прогестерон) – фізіологічних антагоністів (супресорів) дії інсуліну.

Клінічні прояви гестаційного цукрового діабету (поліурія, полідіпсія, зниження маси тіла, зуд і т.п.) можуть мати стерту клінічну картину або бути зовсім відсутніми. Декомпенсація ГЦД, обумовлена його несвоєчасним виявленням або неадекватною цукрознижуючою терапією, може стати причиною діабетичної фетопатії з боку плода, а для матері нерідко ускладнюється прееклампсією і еклампсією. Саме тому для своєчасного виявлення цього патологічного стану необхідна активна діагностика.

Усім вагітним жінкам, згідно Наказу МОЗ України № 417 проводится стандартний пероральний глюкозотолерантний тест з метою скринінгового виявлення порушень вуглеводного обміну у терміні 24-28 тижнів. У деяких випадках, за наявності у жінки факторів ризику розвитку ГЦД, стандартний пероральний глюкозотолерантний тест проводится відразу після встановлення на облік до жіночої консультації з приводу вагітності.

Лікувальна тактика полягає у дотриманні дієтичного режиму харчування з виключенням швидкозасвоюваних вуглеводів та обмеженням «довгих» вуглеводів у комбінації з дозованими аеробними фізичними навантаженнями за умови самоконтролю рівнів глюкози крові. У випадках, коли ці методи є неефективними, застосовується інсулінотерапія. Прийом будь-яких пероральних цукрознижуючих препаратів у період вагітності категорично заборонений!

дiзнатись бiльше