ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України» розпочав свою діяльність у м. Харкові у листопаді 1919 року як Органотерапевтичний інститут (органотерапевтичний відділ Першого Українського санітарно-бактеріологічного інституту). Створення Інституту стало розвитком наукових ідей його засновника і першого директора, вченого зі світовим ім'ям, академіка Василя Яковича Данилевського. З часу створення Інституту ведеться відлік розвитку вітчизняної ендокринології.

В.Я. Данилевський ставив перед Інститутом три основні задачі:

У 1920 р., коли стало зрозуміло, що виробництво органопрепаратів потребує серйозних експериментальних розробок, В.Я. Данилевський організував та очолив першу наукову лабораторію  Інституту – відділ експериментальної біології.

Важливим етапом у житті Інституту, що визначив подальший успішний розвиток його виробничих відділів, стали 1921-1922 рр. У цей період В.Я. Данилевським було розроблено новий, захищений патентом, спосіб виготовлення придатних до тривалого зберігання спиртово-водних (безбілкових) витяжок із залоз внутрішньої секреції, що відрізнявся від методу Броун-Секара та дав можливість масштабного виробництва лікарських засобів для потреб практичної охорони здоров'я. Свій патент     В.Я Данилевський передав у власність Інституту. З впровадженням цього методу Інститут налагодив виробництво таких органопрепаратів, як спермоль, церебрин, оварин, простатин та ін.

У серпні 1926 р. В.Я. Данилевський зробив доповідь на пленумі Медичного товариства м. Харкова про необхідність реорганізації Органотерапевтичного Інституту із значним розширенням попередньої діяльності і заснуванням власної клініки. Ця ідея В.Я. Данилевського була запроваджена в життя у лютому 1927 р. – Органотерапевтичний інститут було реорганізовано у самостійний Український органотерапевтичний інститут.

"Положенням про Український органотерапевтичний інститут" перед його колективом, поряд із задачами експериментального вивчення властивостей та організації виробництва препаратів (біологічно активних витяжок із ендокринних залоз), ставилась і задача вивчення хвороб органів внутрішньої секреції, розробка способів їх лікування. Тому одним із етапів розвитку Інституту стало заснування в 1927 р. його Ендокринологічної клініки, яка стала першим в країні та третім у світі (після Берліна та Праги) ендокринологічним стаціонаром, де були закладені основи діагностики і лікування ендокринних захворювань. Організатором та першим керівником клініки був приват-доцент, пізніше проф. Віктор Мойсейович Коган-Ясний.

 

З 1927 р. почалась інтенсивна науково-лікувальна та виробнича діяльність Інституту. Були створені наукові лабораторії: фізіологічна (зав. – проф. О.К. Приходькова), біохімічна (зав. – проф. Г.Л. Ейнгорн), фармакотерапевтична (зав. – Г.В. Тутаєв). На початку 30-х років були організовані гемато-мікроскопічна (зав. – проф. С.П. Григорьєва) і хіміко-аналітична (зав. – проф. Н.С. Перстнєв) лабораторії, відділ травлення (зав. – проф. Г.В. Фольборт), патоморфологічний відділ (зав. – проф. І.М. Пейсахович), патофізіологічний відділ (зав. – проф. С.Г. Генес) і біохімічний відділ (зав. – проф. А.М. Утевський), із складу якого відокремилась гормоно-хімічна лабораторія (зав. – проф. Г.Л. Ейнгорн). Задачі нових структурних підрозділів полягали у вивченні фізіології ендокринних залоз, біологічної дії та біохімічних властивостей органопрепаратів, в удосконаленні методик їх одержання. Робота в цьому напрямі ознаменувалась тим, що в 1927 р., вперше в СРСР, у лабораторії, що очолював проф. Л.Г. Ейнгорн, було розроблено і впроваджено метод промислового виробництва інсуліну, що дало можливість не лише забезпечити інсуліном власну  країну, але й експортувати його за кордон. Ще через декілька років Інститут виробляв вже 28 органопрепаратів та 12 гормональних лікарських засобів – адреналін, дийодтирозин, метилтестостерон, тиреоїдин, фолікулін та ін., деякі з них і сьогодні випускаються фармацевтичною промисловістю.

Співробітники Інституту сидять (зліва направо) : Г.В. Фольборт                                                                           На виробництві органопрепаратів
(зав. від. травлення), О.Н. Філіпова (співроб фармакотерапевтичного від.),
З.Є.Щавинська (зав. науково-виробничим сектором), Є.К. Приходькова
(зав. фізіологічним від.), В.Я. Данилевський (директор), М.М. Денисенко;
стоять: (зліва направо) Б.А. Вартапетов (співроб. фізіологічного від.),
П.А. Вялкова (співроб. від. травлення), А.М. Воробьов (співроб. від. травлення),
Т.В. Тутаєв (зав. фармакотерапевтичним від.), Вінокуров, В.Д. Епштейн
(співроб. біохімічного від.),А.А. Ліндберг, Г.Л. Ейнгорн (зав. гормоно-хімічної лаб.).
 

У 30-і роки в містах Києві, Одесі, Сталіно (Донецьк), Чернігові і Дніпропетровську були відкриті філії Інституту, роботу яких контролювали сектори соціальної гігієни і профілактики та периферичний сектор (зав. – М.С. Шиндлер). Інститут отримав новий статус – він став Всеукраїнським інститутом ендокринології і органотерапії і перетворився на єдиний керуючий центр, який був куратором подальшого розвитку експериментальної і клінічної ендокринології та органотерапевтичної індустрії в Україні.

Разом з розвитком Інституту відбувалось й становлення вітчизняної ендокринології. Нові власні та світові досягнення і відкриття в ученні про залози внутрішньої секреції корегували напрямки наукових розробок Інституту, періодично змінювалась його структура і назва (1941 р. – Український інститут експериментальної ендокринології; 1964 р. – Харківський НДІ ендокринології і хімії гормонів; 1992 р. – Український НДІ фармакотерапії ендокринних захворювань МОЗ України; 2000 р. – Інститут проблем ендокринної патології  ім. В.Я. Данилевського АМН України; 2011 р. – Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України».

У різні роки інститут очолювали директори:   М.С. Шиндлер (з 1930 до 1937 р.),  В.П. Комиссаренко (з 1937 до 1939 р.),   З.М. Динерштейн           (з 1940 до 1953 р.), С.В. Максимов (з 1953 до 1973 р.),  В.В. Натаров (з 1973 до     1997 р.), Л.О. Бондаренко (в.о. з 1997 до 1999 р.), Ю.І. Караченцев          (з 1999 р. до  теперішнього часу).   

Свого часу в Інституті працювали вчені, імена яких відомі не лише в Україні, але й за її межами, які сприяли не тільки розвитку Інституту, але й становленню вітчизняної ендокринології. Це Заслужений діяч науки, проф. Б.В. Альошин, доц. А.Я. Альтгаузен, акад. А.А. Богомолець (консультант), проф.   Б.А. Вартапетов, Заслужений діяч науки, проф. С.Г. Генес, проф.                Г.Л. Ейнгорн, канд. хім. наук Г.І. Кіпріанов, проф. В.М. Коган-Ясний, проф. В.П. Комісаренко, проф.    С.М. Лейтес, проф. А.В. Репрєв (консультант), проф. О.П. Тихонова, д-р мед. наук Ф.С. Ткач, проф. А.М. Утевський, проф. Г.В. Фольборт, проф. Н.Г. Цариковська, проф. Н.М. Шевандін. З цими іменами пов'язано становлення і розвиток наукових шкіл: клінічної ендокринології; ендокринної хірургії; школа з вивчення патогенезу та фармакологічної корекції цукрового діабету; школа з вивчення патогенезу, діагностики та фармакотерапії порушень репродуктивної функції; школи по створенню стероїдних препаратів, препаратів з гормональною і антигормональною активністю, які функціонують в Інституті і сьогодні.

 

Наукова школа клінічної ендокринології почала свою діяльність у 1928 р. разом із заснуванням клініки Інституту. Очолив її наукову роботу проф. В.М. Коган-Ясний. Діяльність школи розвивалась в декількох напрямах – вивчення патогенезу, розробка методів діагностики та ефективних схем лікування цукрового діабету; вивчення захворювань щитовидної залози, розробка методів їх консервативного та хірургічного лікування; вивчення проблем жіночого та чоловічого клімаксу, безпліддя та ін. Її представниками зроблено значний внесок у розвиток учення про залози внутрішньої секреції. Детально розроблено питання про консервативне лікування Базедової хвороби (В.М. Коган-Ясний, П.М. Шевандін,               М.Р. Вебер, А.Я. Альтгаузен, О.Я. Різницька). Всебічно розроблені характеристики інсулінчутливих і інсуліннечутливих форм цукрового діабету (ЦД) - передумова до сучасного розуміння ЦД 1 і 2 типів.

У 1951 р. вперше в Україні у клініці інституту розпочато застосування радіоактивного йоду для визначення функціонального стану щитовидної залози, а в 1953 р. вперше застосовано радіоактивний йод для лікування хворих на дифузний токсичний зоб (М.А. Копелович, О.М. Беседіна,        Н.М. Дразнін).

В.М. Коган-Ясний 

У 1961 р. в Інституті почав успішно розвиватися новий науковий і клінічний напрямок – андрологія. Вперше було науково обґрунтовано і доказано існування клімаксу у чоловіків, розроблено конкретні методичні рекомендації по діагностиці та терапії його патологічного протікання        (Б.А. Вартапетов, О.М. Демченко).

 

Школа ендокринної хірургії бере свій початок у 1928 р., коли в клініці Інституту було створено хірургічне відділення на чолі з проф.       Н.М. Шевандіним. У 30-і роки співробітниками відділення (Н.М. Шевандін, М.Р. Вебер) були розроблені хірургічні методи лікування Базедової хвороби, методи післяопераційного ведення хворих; вивчались аспекти проблеми післяопераційних ускладнень, рецидивів. У ці ж роки, коли клініцистами була встановлена роль гіпофізу в патогенезі ряду ендокринних  захворювань, в хірургічному відділенні була розроблена техніка оперативного втручання на гіпофізі.      

У 1940 р. М.Р. Вебер опублікував першу в країні монографію "Базедова хвороба", в якій, за відгуками сучасників, блискуче по тому часі були висвітлені успіхи ендокринологічної клініки Інституту в питаннях хірургічного лікування Базедової хвороби.

У 40-50-і роки у хірургічному відділенні клініки (спочатку під керівництвом проф. А.К. Горчакова, а з 1947 р. – проф. Я.Л. Леві) були удосконалені методики хірургічного втручання на щитовидній залозі, що дозволило значно знизити процент летальності та післяопераційних рецидивів.

З 1968 по 1991 рр. хірургічне відділення очолювала проф. Н. Г. Цариковська. За цей час представниками хірургічної школи Іінституту (Н.Г. Цариковська, Ф.С. Ткач, Ю.І. Караченцев, М.С. Бірюкова та ін.), на підставі поглибленого вивчення клініки, гормонального та імунного статусу, розроблені методичні підходи до хірургічного лікування ускладнених, вісцеропатичних форм тиреотоксикозу в різні вікові періоди. Серія робіт була присвячена лікуванню та профілактиці післяопераційних рецидивів дифузного токсичного зобу, хасітоксикозу. Виявлено особливості клініки, діагностики та 

                                                                                                                                                    В.Я. Данилевський , В.М. Коган-Ясний, М.Р. Вебер                                                                                                                                                                     серед  працівників ендокринологічної кліники.

протікання різних форм гіперпаратиреозу, розроблено новий футлярно-фасціальний підхід при виконанні операції на паращитовидних залозах. Розроблено диференційовані підходи до хірургічного лікування синдрому Штейна-Лівенталя, вивчено гормональні особливості окремих форм цього захворювання і підходи до відновлення репродуктивної функції після операції.

Особлива увага приділялась одній з найбільш актуальних проблем ендокринної хірургії – аутоімунному тиреоїдиту. Ф.С. Ткачом у 1971 р., одним з перших в країні, була захищена докторська дисертація, присвячена цьому питанню. Подальшими випробуваннями              доведено імунологічний поліморфізм захворювання, виявлено його морфологічні особливості.                                                                                

У 80-і роки в хірургічному відділенні почав розвиватися новий напрямок – застосування кріогенних технологій лікування захворювань щитовидної залози: методи алло- та аутотрансплантації кріоконсервованої щитовидної залози з метою лікування різних форм гіпотиреозу. Під керівництвом Ю.І. Караченцева (з 1992 р. до теперішнього часу – зав. відділенням) розроблено та впроваджено в практику метод інтраопераційного мультифокального дозованого кріовпливу, що дозволяє значно покращити результати хірургічного лікування хворих на аутоімунний тиреоідит. Доведена в експерименті та апробована в клініці методика локального дистанційного кріовпливу дозволила підвищити ефективність терапевтичного лікування цього захворювання. Розроблені кріогенні методи не мають прямих аналогів в Україні та у світі.

 

Наукова школа з вивчення патогенезу та фармакологічної корекції цукрового діабету  була заснована у 1932 р. Заслуженим діячем науки УРСР проф. С.Г. Генесом.

Багаторічні дослідження проф. С.Г. Генеса та його співробітників дозволили переглянути процеси обміну речовин в організмі хворих на цукровий діабет. Ними  було встановлено,  що тканини діабетичного хворого вживають вуглеводи, що гіперглікемія певною мірою нешкідлива для хворого та забезпечує достатню утилізацію вуглеводів його тканинами, що основна задача в лікуванні хворих на цукровий діабет повинна полягати у забезпеченні їм можливості засвоювати нормальну кількість вуглеводів.

Представниками цієї школи є професори В.П. Комісаренко,               М.В. Журова, О.П. Тихонова, В.В. Полторак.

Досягнення цієї наукової школи створили фундамент вітчизняної діабетології, заклали основу для пошуку перспективних шляхів синтезу антидіабетичних препаратів.

          

   Авторське свідоцтво С.Г. Генеса  на спосіб   лікування цукрового діабету                          С.Г. Генес на засіданні відділу патофізіології

                      

                

 

Наукова школа "Патогенез, діагностика та фармакотерапія порушень репродуктивної функції" була заснована в 20-і роки проф.      О.К. Приходьковою, в 60-і роки цю школу очолив проф. Б.А. Вартапетов. Її дослідження були спрямовані на поглиблення фундаментальних знань з фізіології та патофізіології статевих залоз, визначення їхнього  впливу на вісцеральні функції людини і тварин, а також на створення нових діагностичних і лікувальних методик.

Представниками школи науково обґрунтовано і доведено наявність клімаксу у чоловіків, встановлена роль передміхурової залози у патогенезі вазомоторних порушень, що притаманні патологічному клімаксу. Практична медицина одержала конкретні медичні рекомендації з діагностики і терапії інкреторної недостатності сім'яників і патологічного клімаксу у чоловіків. Значним досягненням школи є визначення ряду механізмів патогенезу гіпогонадизму, а також використання схем гормонотерапії. Досліджено роль гормональних і негормональних факторів у механізмі пре- і неонатального імпринтингу в системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчки-органи-мішені (проф.      О.М. Демченко та співр.).

                                     

Професор Вартапетов Б.А.та співробітники фізіологічного відділу                                                          Професор Демченко О.М.

 

Наукові дослідження з вивчення фізіології гонад, їх гормональної і генеративної функції, з'ясування патогенезу статевих розладів, біологічних випробувань нових терапевтичних засобів для їх корекції, розробка схем їх застосування починаючи з 1980 р. очолювала проф. А.І. Гладкова. Так, вивчення регуляції жіночої статевої поведінки у різних видів тварин показало, що для її стимуляції необхідним є не лише певний рівень і співвідношення естрогенів і прогестерону, але й залучення неароматизованого андрогену – дигідротестостерону. Це обумовило створення нового препарату дигітолу для стимуляції статевої охоти і прискорення настання статевої зрілості, синхронізації пологів у сільськогосподарських тварин. Проводились скринінгові та розширені доклінічні дослідження нових біологічно активних сполук – стимуляторів сперматогенезу або фолікулогенезу, стимуляторів жіночої та чоловічої статевої поведінки, регуляторів жіночого статевого циклу, антиандрогенів, фітоестрогенів.

 

Наукова школа по створенню препаратів з гормональною, гормоноподібною та антигормональною дією була заснована видатним фізіологом акад. В.Я. Данилевським. З моменту створення Інституту була поставлена задача виготовлення органопрепаратів для потреб практичної охорони здоров'я.  В.Я. Данилевським було одержано патент (який згодом він передав Інституту) на новий спосіб виготовлення спиртово-водних (безбілкових) органопрепаратів, придатних до тривалого застосування. Їх випуск супроводжувався вивченням фізіологічної активності і терапевтичної цінності (акад. В.Я. Данилевський, проф. В.Н. Коган-Ясний, проф.               Г.В. Фольборт, проф. В.В.Тутаєв, акад. А.А. Богомолець, проф.                   О.К. Приходькова).

У 1927 р. у гормоно-хімічній лабораторії (Г.Л. Ейнгорн) було розроблено технологію одержання інсуліну, що дозволило Інституту налагодити його промисловий випуск, а державі експортувати його до ряду зарубіжних країн. В подальшому, завдяки успіхам в області хімії гормонів, Інститут розпочав випуск синтетичних лікарських засобів.

У 1934 р. в Інституті було організовано відділ синтезу гормонів, який очолив А.Я. Савицький (з 1944 р. – І.І. Махненко). Після 1945 р. робота по створенню стероїдних препаратів з гормональною та антигормональною активністю була продовжена у відділі органічного синтезу  під керівництвом канд. хім. наук Г.І. Кіпріанова співробітниками відділу (Н.П. Лундін, Г.В. Кнорозова, А.Я. Савицький, Л.Н.Воловельський) були  розроблені методики  синтезу таких лікарські засобів, як кортизону ацетат, тестостерону пропіонат, метилтестостерон, естрадіолу дипропіонат, естрадіолу монобензоат, синестрол, диетилстильбестрол, октестрол, мерказоліл, прогестерон, впроваджені у виробництво.

 

Канд. хім.наук Г.І. Кіпріанов        Воловельський Л.Н. та співробітники хімічного відділу                 В хімічній лабораторії                             

 

З 1959 р. почав розвиватися новий напрямок – створення препаратів для лікування гормонозалежних пухлин (канд. хім. наук Л.Н. Воловельський і співроб.). Створено і впроваджено у лікувальну практику такі протипухлинні препарати, як медротестрону пропіонат, Δ'-тестололактон, хлортрианізен, пролотестон.

Іншим напрямком діяльності вчених Інституту було створення засобів для лікування цукрового діабету (канд. хім. наук Т.Ф. Сисоєва, Н.І. Махненко, Л.Н. Хлапоніна). Були синтезовані препарати: бутамід, цикламід, хлорцикламід, хлорізопропамід, які у 1959-1965 рр. випускались промислово. Створена вітчизняна технологія виробництва найбільш ефективного  на той час сульфаніламідного гіпоглікемічного засобу другої генерації – глібенкламіду.

Усього за час існування Інституту розроблено і впроваджено у хіміко-фармацевтичну промисловість понад 120 лікарських засобів, розробки Інституту в цьому напрямку захищені 138 авторськими свідоцтвами СРСР, 65 патентами України та 13 патентами зарубіжних країн.

Ідея   засновника Інституту В.Я. Данилевського про єдність теорії, клініки і виробництва багато десятирічь визначала характер діяльності Інституту. Непорушними на протязі 100-річної історії залишались основні напрямки наукової діяльності інституту, а саме, дослідження проблем клініки, діагностики, терапії і профілактики ендокринних захворювань; вивчення механізмів регуляції ендокринних функцій в нормі і при патології; розробка, експериментальне та клінічне вивчення  нових лікарських засобів.